Дніпропетровська обласна організація Профспілки працівників освіти і науки України

Профспілка в моєму житті

Коли мені запропонували взяти участь у творчому конкурсі «Профспілка в моєму житті», я на хвилинку замислилась: «А чи зможу я? Та й про що ж писати? Адже роль голови профспілкового комітету школи  не така вже і проста, але й не складна, як на перший погляд здається».   Це було тільки на хвилинку, тому що я знала про що я буду писати, вірніше про кого. Але зразу згадалося, як саме я стала головою профспілки свого колективу.

В Жовтянську загальноосвітню школу я прийшла працювати  в 1991 році, ще молодою, недосвідченою студенткою заочного відділення Криворізького педагогічного інституту. А вже в 1995 році на загальних зборах членів профспілки школи мене було обрано головою профспілкового комітету колективу. Попередня голова розрахувалася, в зв’язку з переїздом, і мене було обрано по принципу: «Ти наймолодша – тобі й працювати».  Пообіцяли, правда, що це тимчасово, але це тимчасово розтяглося майже вже на 20 років. От так профспілка ввійшла в моє життя.

Стільки було переживань та хвилювань, адже я була наймолодшою в колективі, а до мене вже зверталися за вирішенням досить серйозних питань. Але з кожним роком я набиралася досвіду. Мені було приємно, коли я могла допомогти своїм колегам вирішити ту чи іншу проблему. Звичайно, були і проблеми,  і конфлікти, і непорозуміння, але це ще більше прибавляло сил. За роки моєї діяльності була налагоджена  дієва профспілкова робота та плідна співпраця профкому з адміністрацією школи. У колективі школи панують дружні стосунки, здоровий психологічний дух, позитивний мікроклімат.

Посада голови профспілки дала мені змогу не тільки допомагати колегам, а й також познайомитися з багатьма дуже цікавими і неординарними людьми. І для мене це в деякому розумінні є щастям. Адже щастя буває різним. Для одних щастя — гроші, розкіш. Інші його бачать у сімейному житті, ще інші — у повсякденній роботі. Це все важливо мати. Але  одне з найголовніших - також мати надійних друзів, просто товаришів, які підтримають тебе і в радісну хвилину і в складну.

З однією людиною ми підтримуємо зв`язок тому, що вона вміє цікаво розповідати, від другої - ми дістаємо важливу інформацію, третя - має приємну зовнішність і поведінку, четверта — оптиміст і вміє підбадьорити, п`ята - завжди готова дати добру пораду. Мабуть, у друзях ми шукаємо риси ідеалу людини. Ми точно знаємо, що ідеальних людей не буває. Але, на мій погляд, найголовніше це - не прожити своє життя марно та бездумно. От з такою людиною, яка прагне надати допомогу всім, хто до неї звертається за порадою, за допомогою або просто за добрим словом, і познайомила мене доля, завдяки посаді голови профспілки. Це Білоус Наталя Олександрівна – голова районної профспілки освітян. І, коли я почула про творчий конкурс «Профспілка в моєму житті», то я точно знала, що писатиму я саме про неї.

10 років очолює Наталя Олександрівна районну профспілку, має нагороди на рівні району та області, хороший фахівець у своїй справі, вирішує актуальні питання по профспілковій лінії: може надати кваліфіковану юридичну консультацію з боку профспілки, опікується проблемами членів своєї профорганізації, готує клопотання, організовує святкові заходи, але зараз хочеться більше сказати про її людські якості.

Наталя Олександрівна – дуже цікава людина. Незважаючи на свій молодий вік, її поважають і цінують її думку всі члени нашої профспілки району. Справа в тому, що Наталя Олександрівна - спокійна, врівноважена і в той же час весела людина. Вона уміє знайти спільну мову з усіма, ніколи не підвищить голос і не скаже різкого слова.  У неї багато друзів і вона легко знаходить спільну мову з людьми. А ще Наталя Олександрівна має чудове почуття гумору та вміє так розповідати смішні історії, що неможливо втриматися від сміху, своєю посмішкою вона заряджає оптимізмом оточуючих. Кожна людина – неповторна особистість, і тому свій спосіб самовираження вибирає для себе сама. Хтось танцює, хтось співає, хтось грає на музичних інструментах, хтось виховує дітей, а хтось допомагає людям.

Своїм прикладом Наталя Олександрівна доводить, що жінка може органічно поєднувати в собі і вроду, і розум, і успішність, і людяність та доброту.

Життєвий шлях рідко буває гладеньким, але сильних людей труднощі лише загартовують. Себе я також вважаю сильною людиною. Сама виховала двох дітей, дала їм вищу освіту, але в житті кожної людини, на мій погляд, навіть сильної, бувають моменти, коли вони потребують допомоги. От така склалась  і в мене ситуація, що я потребувала допомоги, саме допомоги не фізичної, не матеріальної, а допомоги моральної, психологічної. Звичайно, мене підтримали мої рідні, але мені потрібно було почути точку зору інших людей. Саме в такий момент я знайшла дуже теплу підтримку в Наталі Олександрівни. Вона мене вислухала і, що найголовніше,  змогла знайти такі слова, що я не тільки заспокоїлась, а й пішла від неї з хорошим настроєм. Пройшло майже 10 років з того випадку, але я до цих пір вдячна  їй за  підтримку, за  душевну теплоту, за  здатність розуміти і серцем і розумом. От так профспілка і увійшла в моє життя – доброю, чуйною, спокійною, врівноваженою, але в той же час з хорошим почуттям гумору людиною, людиною, яка стала для мене не тільки колегою, а й порадником і другом.